Історія справи

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 березня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ в складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Коротуна В.М., Мартинюка В.І.,

Наумчука М.І., Кадєтової О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2011 року позивачка звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 03 листопада 2006 року між нею та ОСОБА_4 було укладено попередній договір купівлі-продажу майнового комплексу по АДРЕСА_1.

Вона виконала умови договору, сплативши продавцю 866 150 грн завдатку та 152 850 грн авансу, а всього - 1 019 000 грн.

25 червня 2009 року вона направила відповідачу лист стосовно виконання ним обов'язків за попереднім договором купівлі-продажу від 03 листопада 2006 року з проханням надати усі необхідні для укладання основного договору правовстановлюючі документи.

07 вересня 2009 року вона отримала лист від відповідача, у якому він запропонував інші умови договорів купівлі-продажу на майно, що є предметом попереднього договору.

Крім того, укладаючи попередній договір, вона мала на меті придбати майновий комплекс у цілісному вигляді, у тому числі зі знаряддями виробництва, до яких входить автомобіль КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1.

Разом з тим, як їй стало відомо, що справжнім власником автомобіля КАМАЗа, державний номерний знак НОМЕР_1, який є предметом купівлі-продажу за попереднім договором від 03.11.2006 року, є ОСОБА_5

Вважала, що надання відповідачем недостовірної інформації щодо власника майна робить неможливим укладання Основного договору та відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається неукладеним.

Враховуючи вказане, просила стягнути з ОСОБА_4 на свою користь 1 019 000 грн.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року, в задоволенні позову було відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із безпідставності та необґрунтованості позовних вимог.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне.

За вимогами статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Однак вказані вимоги судами дотримано не було.

Судами встановлено, що 03 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено попередній договір купівлі-продажу, за умовами якого вони зобов'язались у строк та на умовах, встановлених цим договором, укласти в майбутньому договір купівлі-продажу майнового комплексу, що належить продавцю ОСОБА_4 на праві власності, а саме: комплекс будівель та споруд овочевої бази, розташований по АДРЕСА_1, а також нежитлову споруду овочесховища, розташовану по АДРЕСА_2, що є невід'ємною частиною майнового комплексу; автомобіль «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1.

Згідно з п. п. 2.2., 2.3. попереднього договору до моменту укладення попереднього договору покупець на підтвердження укладення попереднього договору та на забезпечення його виконання, передає продавцю в якості завдатку за вказане в п. 1.1.1. та 1.1.2. попереднього договору майно грошову суму в розмірі 50 000 доларів США на момент підписання цього договору.

До моменту укладення попереднього договору покупець передає продавцю в якості застави за вказане в п. 1.1.3. рухоме майно, а також за вказаний у п.1.1.4. автомобіль грошову суму в розмірі 150 000 доларів США на момент підписання цього договору. Суми, вказані в п. п. 2.2., 2.3. цього договору входять в загальну вартість майнового комплексу.

На виконання умов п.п. 2.2.,2.3. попереднього договору, 03.11.2006 року ОСОБА_3 перерахувала ОСОБА_4 кошти в розмірі 866 150 грн та 09.11.2006 року - 152 850 грн.

25 червня 2009 року ОСОБА_3 надіслала ОСОБА_4 листа з пропозицією укласти основний договір купівлі-продажу зазначеного рухомого та нерухомого майна або ж повернути отримані кошти.

18 серпня 2009 року ОСОБА_4 надіслав ОСОБА_3 листа з пропозицією укласти окремі основні договори купівлі-продажу рухомого та нерухомого майна, комплексу будівель та споруд овочевої бази по АДРЕСА_1, рухомого майна, що є невід'ємною частиною майнового комплексу; автомобіля «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1.

Проте у визначений попереднім договором строк основний договір купівлі-продажу укладений не був.

Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Оскільки договір купівлі-продажу майнового комплексу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладений не був, а сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, передані ОСОБА_4 грошові суми в розмірі 866 150 грн та 152 850 грн є авансом, який підлягає поверненню ОСОБА_3

Таким чином, позовні вимоги в судовому засіданні знайшли своє повне підтвердження, а тому підлягають задоволенню.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, судові рішення належить скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 635, 570, 1212 ЦК України та 333, 335, 336, 341, 343, 344, 346, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

в и р і ш и л а:

Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 1 019 000 (один мільйон дев'ятнадцять тисяч) гривень.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий: В.О. Кузнєцов

Судді: В.М. Коротун

М.І. Наумчук

В.І. Мартинюк

О.В. Кадєтова